50 books

Давно була в моєму списку і от нарешті я з нею впоралась!

Спочатку книга нагадала писанину Люко Дашвар, схожа манера оповіді, сюжет... Навіть історія про Німчика. Від другої частини в центрі уваги не сама героїня та іі жіноча історія. історичні вкраплення розтеклися на весь розділ,значно важливіші тепер описи України. авторка розповідає про долю цілої сім'ї. на прикладі театралів зображено сталінські репресії проти інтелігенції. Показано, скільки болю приносить війна. Загалом, останні сто сторінок були не про жінку, що страждає через кохання, розлуку і таємницю свого народження, це історія про страшне знищення української еліти, в якій головна героїня - лише одна з мільйонів, що постраждали від радянського тоталітаризму.

Є такі книги, які з першого разу не читаються. Вони вимагають певного настрою і атмосфери. Саме ця книга і є такою, що не пішла мені з першого разу. Прочитавши перших 50 сторінок я відклала її в довгий ящик. І ось час прийшов. Є над чим подумати, та все ж, якщо ви - не поціновувач містики, то вам навряд чи метисон сподобається

ця книга читається на одному подиху. Кайф забезпечено від першої до останньої сторінки. Ніяких дурних ліричних відступів, довгих описів, які зазвичай виглядають так, ніби автору хочеться просто заповнити простір. Все по ділу героїню важко назвати типовою для жіночого роману.Ми звикли бачити майже ідеальну жінку, яка через життєві обставини самотня, а всі чоловіки навколо - козли або просто недостатньо класні для неї. Ну або вона жінка високої моралі, але однаково всі козли.

Книга про рекламний бізнес, та вона настільки точно описує життя, а надто споживацьке суспільство у всій його "красі", що просто неможливо не запостити цитати.

У моїй професії ніхто не бажає вам щастя, бо вдоволені люди нічого не споживають.

Я пишу цю книгу, аби мене звільнили з роботи. Якщо я звільнюся за власним бажанням, то прощавай компенсація.

Що я можу зробити, якщо людство змінило Бога на продукти масового споживання?

Працювати в рекламі зараз так само захоплююче, як бути бухгалтером.

Усім потрібно чимось займатися, типу «для розслабону», але ти прекрасно розумієш, що насправді всі просто хочуть якось виправдати своє нікчемне існування.

Дев'яносто п'ять відсотків людей погодяться переспати будь з ким, якщо їм запропонувати 1500 євро.

По численних розчаруваннях у коханні жінки побоюються кожного молодика і спілкуються лише з безпечними підстаркуватими недоумками.

Чим більший у вас статок (з появою Інтернету до капіталів багатьох людей додалося ще по три нулики), тим більше ви мусите скидатися на бомжа. Усі прогресивні мільярдери ходять у стареньких кедах. Тому Октав вирішив, що тільки-но повернеться додому, одразу звернеться за консультацією до свого двійника-бомжа.

Мені здається, що людям легше тисячі разів вирядитися в монстрів і встромити свічку в гарбуза, аніж згадати про близьких, яких вони втратили

Вони пересувалися з місця на місце лише для того, аби переконатися, що місцеві пейзажі насправді схожі на ті, які вони бачили в туристичних брошурах. Туристи перетворилися на мандрівників-контролерів, власні відкриття - на перевірки, здивування - на констатації, мандрівники стали скидатися на Хому невіруючого.

на цю книгу написано стільки відгуків, що важко сказати щось нове. Вона феєрична! Дуже надихає! Хочеться підкреслити кожне речення, виписати їх на великий папір і повісити собі на стіну.

Я в захваті

несподівано для себе виявила, що люблю оповідання. ця книга визнана найкращою книгою ВВС 2015 і тепер вважаю, що цілком заслужено

Шедевр світової літератури . Якби Емма жила в наш час, то відчайдушно гортала би сторінки соцмереж, дивуючись, чому живе не так, як гламурні дівки з інстаграму. і розчаруванню її не було б меж. Отож, думаю, багато хто в наш час може себе відчувати Еммою.

Важко читати книгу, коли знаєш чим закінчується ця історія. Особливо сильне враження справляє не так сам щоденник, як так звана післямова - Мип Гиз "Воспоминания об Анне Франк" та Карол Анн Лей "Последние дни Анны Франк". Тут зібрані спогади та свідчення людей з концтаборів, які перебували там разом з Анною чи її родичами.Найжорстокіше століття з усіма його звірствами, переслідуваннями, війнами, концтаборами у розповіді про родину та друзів Анни Франк.

Мене особисто книга дуже вразила.

Тепер і я прочитала цю книгу, яка подобається багатьом людям. Перших 200 сторінок читаються швидко, десь від середини книга стає дуже затягнута і нудна, на 10-20 сторінок розтягнуто те, що можна сказати трьома реченнями. Та і взагалі, детективи - це не мій жанр. Вся суть детективу - читач на протязі всієї книги розгадує секрет, шукає вбивцю, і за законом жанру - на останніх сторінках відкриваються або нові герої, або якісь важливі події. От де логіка? Пам'ятаєте геометрію: дано, довести/знайти. Так от - в детективах дано занадто мало, щоб знайти розв'язок.

Файні діалекти, парубоцькі історії і навіть небилиці про Шульца і Мазоха.

* Злягання у творах жінок виявлялося дуже небезпечною і важкою справою, що потребувала чималих інтелектуальних зусить. Секс у чоловіків, навпаки, був якимось занадто легким, майже побіжним і обов*язковим. Я не міг вивести з того жодних висновків, крім того, що жінки, вочевидь, щось приховували, а літератори-чоловіки, безперечно, трохи вихвалялися.

Ця казка справила на мене файне враження. Може це і хитрість, писати про книги, які я читаю по програмі. Але для такої книги можна піти на цю хитрість. Читається легко і швидко. Одразу зрозуміло, чому діти її люблять. Щоправда, в цій няшній дитячій казці довелося шукати паралелі з Старшою Еддою і думати чому ельфи - добрі, а гобліни - погані. Але така доля філологів.

Прочитати цю книгу мене заставила потужна реклама і безліч позитивних відгуків. Написано дуже доступно. Наукова інформація переплетена з ліричними відступами, прикладами з реального життя. В цій книзі згадується (УВАГА!) гарі потер, астерікс і обелікс та інші популярні герої. Якби так був написаний підручник з біології, Юля Сергіївна (вчителька біології з ліцею) мала би більше шансів прищепити мені любов до природничих наук. І ще - не читайте цю книгу в метро чи маршрутці, бо там є малюнки, за які може стати незручно.

есеї з філософії та літератури - справжня знахідка.
стільки цікавого в одній книзі! от про Гофмана, наприклад: ("Крихітку Цахес" читали, еге ж?) "Шлюб не заважав йому закохуватисяв інших жінок; заручини не заважали йому кидати наречену і змінювати життя на 180 градусів."
" У всіх стосунках було мало тіла, і багато душі."

про Казанову взагалі дещо шокуючі факти: "прагнучи звабити дівчину,Казанова пропонує їй переконатися у своєму коханні до неї, відчувши його ерекцію на дотик" .
я б і на слово повірила, ну.

а от Мішле впровадив моду на відпочинок на морі. Уявляєте, на морі не відпочивали, це було майже мертве місце з виключно промисловою метою.

дивовижні речі - Флобер був настільки чутливий, що після близькості з жінкою не міг заснути кілька ночей поспіль. а в 22 роки в нього стався інсульт. а ще би - з такою вразливістю!

цікавою для мене виявилася біографія Сьюзен Зонтаг.
"Чесність її текстів - це результат великої війни її інтелекту й почуттів проти її інстинкту приховувати правду". Дивовижно - щоденники та опубліковані твори - тотально різні. Амбівалентність у всьому - це про Зонтаг.
чоловіки-жінки
правда-брехня
Америка - Франція
"письменниця без коріння", бо "що це за коріння, якщо ти не можеш пересадити його в інший грунт?"

І ще вразив Руссо. мовчазний і відлюдькуватий. " Його ніхто не слухає, тому він зробить так, щоб його всі читали."

якщо Вам якось дуже непросто живеться, доля Вас кидає в різні місця і Ви ніде не знаходите собі місця - спокійно! може просто у Вас живе щось нове і геніальне! а раптом в наступному столітті Вас визнають новим Генієм?..

найпрекрасніше те, що тут дуже багато про Антонича. несподівано багато цікавого і містичного. про життя, про творчість,про смерть. і про репутацію.
"Усі ці спроби зобразити Антонича таким собі першим студентом,що завжди і на все мав готову відповідь і не пропустив жодної лекції з порівняльного мовознавства,є ніщо інше, як наївне і спазматичне намагання того ж таки галицького театру захистити свої звичаєві вартості, згідно з якими великий поет просто не може не бути першим студентом, у противному разі звідки б узялась його поетична велич?"
в книзі зображено особливості українського менталітету в досить жорсткій формі, тут вам і про мандрівки плацкартами, і про любов випити. дуже добре це проявляється в листах Карла-Йозефа Цумбруннена, бо він не місцевий, тому всі звичні для українця речі для австрійця виявляються дещо шокуючими. хоча, традицію "випити" він добре зрозумів)
ще трохи файних цитат:
"по-справжньому знає не той, хто знає про щось, а той, хто знає щось. "

" ніхто з нас до ладу не знає, що таке життя. Але найприкріше, що ми так само нічого не знаємо і про смерть."

"якщо в кобіти півмісяця менструація, а ще півмісяця нежить, то її чоловікові вкрай важко зберігати пристрасність у коханні"

"чоловіки в околицях сорока - це як відкрита рана: тільки торкнутися"

"шлюб є юридичною і суспільством легалізованою угодою між представниками різних статей з метою спільного користування статевими органами"

16/50 Анджела Нанетті "Мій дідусь був черешнею". Тепер у мене є улюблена книга. Ось вона! Окрім чудового тексту, великої поваги заслуговує Видавництво Старого Лева #всл за чудове оформлення. Шрифти, ілюстрації, формат, кольори - все вражає довершеним смаком. Книга надзвичайно добра і щира. Чудова історія про дитинство, про сім'ю і дитяче сприйняття світу. Дуже чуттєво зображено любов на прикладі дідуся і бабусі. Любов чисту, вірну і вічну. Тут є і про залицяння: "Бабця казала, що дідусь був найгарнішим хлопцем у селі і що їй довелося добряче попріти, доки він таки спіймався на її гачок. Але вона, можливо, трохи перебільшувала, бо любила його так сильно, що це було видно й досі."
І про філософське ставлення до смерті :"доки тебе хтось любить, померти неможливо."
І про важкість втрат : "коли померла бабця, він захворів від самотності, бо дуже її любив."
І про велику повагу і відданість:" Їй подобались фіалкові парфуми, які стояли на комоді в рожевому флаконі. Дідусь Оттавіано казав, що вони смердять гірше за варену капусту, і бабця сердилася; та коли бабця Теодолінда померла, він попросив маму вдягти її в ту сукню і побризкати парфумами, які вона так любила."
Також порушено філософське питання: "Людина вже так чи сяк, але знайде собі жінку чи чоловіка,а от гусці як бути?" :)
Загалом книга просякнута мудрістю, вона відкриває життєві істини через авторитет дідуся в очах дитини: "Якщо слухати уважно і зосередитися, то можна побачити купу всякої всячини - так, ніби очі в тебе відкриті."
Книга залишила найприємніші враження! Це найкраще, що я коли-небудь читала

чи то я на морі дуже лінива, чи то книга не надто захоплююча, бо читала я її зі швидкістю слимака. написано так солодко, так мило і щиро, що іноді з*являється посмішка на обличчі. проте, відсутня динаміка в сюжеті. написано аж 300 сторінок, але на них нічого не відбулося. Тому відчуття неоднозначні. Більшість тексту складають описи, тому ще раз її читати навряд чи захочу.
як завжди, занотувала собі гарних цитат:
Старі люди тільки й чекають нагоди побазікати. їх лише попрохай - то як почнуть торохтіти, чисто мов старий іржавий ліфт, що зрушив з місця та й поповз нагору.

до 30 років у мене вітер у голові гуляв, тільки й думала про втіхи та розваги, аж поки єдиному чоловікові, до якого мені було справді небайдуже, набридло чекати і він одружився з іншою.

це ж усі люди такі, для кожноі людини існує тільки вона сама. Одна єдина, і хоч вона живе серед великої громади, проте завжди чогось боїться.

ще 50 уроків від авторки "Бог ніколи не моргає"
одразу скажу, що перша частина справила на мене більше враження. Але і в другій знайшла для себе багато корисного.

Деякі думки настільки точно співпадають з моїми, що здається, ніби це книга конкретно для мене. Авторка дуже зацікавила, тому я вирішила почитати її біографію. І знаєте що? Регіна Бретт народилась 31 травня. Як і я. (совпадєніє? нє думаю) Може тому її книги настільки близькі і зрозумілі для мене.

детективна історія про зачаровану картину. Сім'я, в якій магічні властивості мають всі окрім wissende Papagei, розслідує зникнення Джоконди з картини. До речі, тут гарні ілюстрації, а ще є багато цікавого про винаходи Леонардо да Вінчі

Одразу мене насторожив прийменник "на", але книга написана ще у 1976 році, це все пояснює. Автор займає проукраїнську позицію, за це і був покараний, а сама праця побачила світ аж в 1998. (ЧЕРЕЗ 22 роки) власні роздуми автор підтверджує величезною кількістю джерел - як художніми творами, так і історичними працями, витягами з архівів, свідченнями, уривками зі щоденників та листів впливових людей різних часів і народів. Книга відкриває сутність євреїв, їх побут, професії та соціальну роль, а також особлива увага присвячена взаємовідносинам між українцями та юдеями. Дуже цікаво описано історію створення Ізраїлю. Загалом дуже цікаво, пізнавально, але враження неоднозначні. bookchallenge_ua

Збірка оповідань

Люблю як пише Любка

Якби не знала, що це Любка, то все одно впізнала б Андрія Любку. Так як Любка не пише ніхто, крім самого Любки. Оповідання Любки такі як вірші Любки. А вірші Любки, такі як оповідання. І нехай Любка скаже, що це тавтологія і масло масляне. А я скажу, що так і є =D

Зробила повно нотаток і переглядатиму їх, коли буде сумно. Це точно підніме настрій. "Чотири постулати старого Ідальго" мають багато крилатих фраз, хтось міг би знайти тут свій життєвий принцип і в цьому щось є. :) Як пише Любка: "Хочеш випити - випий! Не хочеш - примусь себе".

так от : хочеш читати "Кілера" - читай, не хочеш - примусь себе!

Не пошкодуєш.

Якщо хтось хоче чтива для задоволення - читайте Андрія Любку. Andriy Lyubka - моє персональне задоволення!

сподобалось.
дивно читати про події, які призвели до майдану в 2004. і дуже цікаво. звичайно, любовна історія дуже захопила. книга показує стосунки з коханкою, дружиною, сином, бізнес-партнерами. загалом, добре сказано, що чоловіки бояться жінок, якщо ті збираються по двоє.

перше оповідання про смерть батька
друге про смерть матері
ця книга депресивна.
автор пише про характер батька та матері. про їх поривання стати кимось більшим, аніж веліло їхнє походження.
але читати про людину, коли щойно сказано, що вона померла. ну це дивно. як некролог.

ця книга перевершила мої очікування.
я сподівалась почитати про тайм-менеджмент, досягнення цілей, але прочитала книгу, що відкриває принципи, на яких повинно базуватись життя людини. на першому місці не гроші, кар*єра чи сім*я, весь секрет в тому, щоб бути щасливим. а щастя приходить тоді, коли ти реалізований у всіх сферах. 7 звичок - це інструмент, який в ідеалі повинен допомогти отримати цю гармонію.
вражень багато, перечитувати буду неодноразово.

Конрад явно не для всіх. І не для мене в тому числі. В принципі, я знала чого очікувати, бо вже читала "Серце пітьми". "Тайфун" читається важко. багато описів, мало діалогів, лексика досить важка, багато специфічних слів, наприклад деталі корабля. З іншого боку, це виправдало мої побоювання.

" And suddenly he thought, I'm the abnormal one now. Normalcy was a majority concept, the standard of many and not the standard of just one man". Ці слова в школі би назвали "мораль твору" і "висновок". Історія про боротьбу одого чоловіка проти нового суспільства, яке витіснило традиційних людей.

Манера оповіді нагадала Гюїсманса. Мінімум діалогів, максимум описів - приміщень, нав'язливих станів, страху, дій Невіля.

Найбільше в цьому романі часнику, Невіль захищається часником від нечисті і вампірів. Попри всі старання він програє. Всі люди поступово втрачають людську суть. І тут ми маємо приклад апокаліпсису, коли нове суспільство стає більшістю і витісняє старе. Єдиний представник традиційного людського виду стає чимось дивним і зайвим, його чекає смерть, бо він інший.